02 липня 2025, 09:20
Михайло Драгоманов народився 30 (18) вересня 1841 р. у м. Гадяч на Полтавщині у дворянській родині Петра Якимовича та Єлизавети Іванівни Драгоманових. Майбутній учений і мислитель здобував освіту в Гадяцькому повітовому училищі, згодом – у Полтавській гімназії.
Закінчивши історико-філологічний факультет Київського університету 1863 р., він розпочав свою викладацьку діяльність. Один із організаторів «Старої громади» у Києві, до складу якої входила ціла плеяда українських громадських діячів, науковців, письменників і митців, зокрема, Володимир Антонович, Тадей Рильський, Павло Чубинський, Михайло Старицький, Микола Лисенко, Павло Житецький, Олександр Русов та ін.
Разом з іншими «старогромадівцями» він став членом Південно-Західного відділення Російського географічного товариства (1873–1876).
На 1876–1895 рр. припадає еміграційний період життя та діяльності М. Драгоманова. Звільнений з Київського університету за політичну неблагонадійність, учений виїхав спершу до Відня, а потім – до Женеви, де заснував безцензурну друкарню та очолював соціалістичний осередок, сформований із української політичної еміграції.
Останні шість років свого життя М. Драгоманов провів у Болгарії. 1889 р., прийнявши запрошення тамтешнього уряду, він став професором щойно заснованої Вищої школи в Софії (згодом – університету). Вчений помер і був похований у Болгарії.
Михайла Драгоманова вважають найбільшим та найоригінальнішим українським мислителем другої половини 19 сторіччя. Його праці обговорювали не тільки на підросійській та підавстрійській частинах роз’єднаної України, але й у цілій Європі. У другій половині 19 століття мислителі в Європі намагались розвʼязати два питання – національне та соціальне.
Українці теж не стояли осторонь, адже національне визволення, а також соціальна несправедливість – були найголовнішими тодішніми проблеми. На цьому тлі Драгоманов став тим, хто розвинув у формі чіткої концепції декілька революційних ідей. По-перше, імперія має померти, а на її місці з’явитись мережа (асоціація) вільних громад. По-друге, консолідація української нації має відбутися не на етнічному, а на політичному ґрунті, що означало би перехід до концепції політичної нації.
Михайло Драгоманов – автор понад 2 тисяч творів з історії, літературознавства, фольклористики та інших наукових дисциплін. Першим історичним виступом Драгоманова як громадського діяча можна вважати його прилюдний виступ над труною Т. Шевченка у Києві в травні 1861 року, коли останки Кобзаря перевозили на Україну.
У своїй першій грунтовній праці з історії України «Малороссия в ее словесности» (1869) М. Драгоманов засвідчив себе як неординарний історик, із власною концепцією, що суперечила офіційній. У працях «Переднє слово до «Громади» (1878), «Чудацькі думки про українську національну справу» (1892), «Пропащий час : українці під Московським царством» та інших роботах звертався до багатьох важливих питань історії України ХІV – 1-ї половини ХІХ ст.
Як літературний критик висвітлював здобутки українського письменства, його значення та місце в європейській літературі. Брав участь у закордонному виданні творів Т. Шевченка, М. Костомарова та інших українських письменників, докладав багато зусиль для поширення їхньої спадщини в перекладі європейськими мовами.
Михайло Драгоманов – автор багатьох досліджень з українського фольклору. В своїх працях, зокрема таких як «Історичні пісні малоруського народу», у співавторстві з А. Антоновичем; «Малоруські народні перекази» (1876); «Нові українські пісні про громадські справи» (1881), «Політичні пісні українського народу ХVIII–XIХ ст.»( 1883–1885) дає високу оцінку народній творчості. За кілька років до смерті Драгоманов написав працю «Чудацькі думки про українську національну справу» (1891). Її можна вважати заповітом науковцям у галузі дослідження української історії.
З підбіркою творів М. П. Драгоманова можна ознайомитися за посиланням:
Photo 2025 07 01 16 26 24 (1)
Photo 2025 07 02 09 15 22
Photo 2025 07 02 09 15 26
Підпишіться, щоб отримувати листи.